kovalyov_front_02_10

Новий канал зустрівся з Юрієм Ковальовим на студії FILM.UA. Юрій – привітний юнак, з яким ми докладно поговорили про джерела натхнення, сценарії, зйомки, акторів, трюки та дізналися, що єдине, чого категорично не вистачає при виробництві фільму – то це часу

«Довелося розібрати книгу як конструктор, і потім скласти з цього сценарій»

Новий Канал: Від самого початку: чому саме книга Володимира Рутковського? Чому не харківські письменники під псевдонімом «Олді» або подружжя Сергій та Марина Дяченко. Вони більш мейнстрімові, їхні імена могли б зацікавити більше людей, тих же шанувальників їхньої прози.

Юрій Ковальов: Слід сказати, що в кіно, як і в житті, все непередбачувано, хаотично і зовсім не так, як ми собі уявляємо. Іноді здається, що повинна бути якась суперісторія, але все значно простіше. Так сталося і зі «Сторожовою заставою». І питання вибору книги – це не до мене. Для мене особисто фільм «Сторожова застава» почався з дзвінка продюсерів – Єгора Олесова і Юрія Прилипка. (Я знав їх до цього, по роботі над іншими проектами). Хлопці зателефонували й кажуть: «У нас тут думка знімати кіно за мотивами книги, тобі це цікаво?» Зізнаюся, до їхнього дзвінка «Заставу» я не читав. Книжку прочитав швидко, і вона мене зачепила своїм духом і колоритом. Ми зустрілися з продюсерами, і я сказав: «Роман цікавий. Але зовсім не кінематографічний. Ми можемо розібрати книгу як конструктор, взяти ідеї, деталі, окремих героїв і скласти з цього сценарій для фільму».

НК: І як він з’являвся?

ЮК: Це була командна робота. Скажу чесно, в Україні проблеми зі сценаристами, їх небагато. Тим більше, якісних україномовних сценаристів, які добре відчувають мову. Річ у тім, що в оригінальній прозі Володимира Рутковського, у «Заставі», ну дуже смачно написано! Зберегти цей колорит і, за можливості, навіть доповнити – ось що було головним завданням. На першому етапі працювали вдвох – я і Сашко Дерманський, дитячий письменник і поет. Для нього це був сценарний дебют.

sz_in_2

НК: А взагалі – складно йшов сценарій?

ЮК: Складно з погляду організації процесу. Ми спершу домовилися, що я відповідаю за структуру сценарію – скелет. Сашко – за «м’ясо»: персонажі, діалоги та все інше. Для нас це була нова робота, безпосередньо у такій комбінації, від чого  з’являлися моменти, до яких ми не були готові. І, відповідно, писали сценарій довго. Потім вносили безліч змін. По суті, сценарій пережив два, а то і три народження. Фінальний, робочий варіант сценарію відрізняється від початкового – з яким ми прийшли у Держкіно на пітчинг (презентація кінопроекту – ред.).

НК: А причина, чому перероблявся сценарій, що не подобалося?

ЮК: Перший варіант був цікавий але, гадаю, кульгав структурно. Думаю, тут варто трохи детальніше описати, як все це відбувалося. Після того як ми виграли пітчинг у Держкіно, довелося тричі стартувати. І це найважче у кіновиробництві. Адже кіно віддаєшся повністю. Крім нього немає іншого життя. І коли тобі кажуть «стоп», це вибиває добряче. Тому перший сценарій був відкладений до повноцінного другого запуску. Перечитали текст уже після того, як це сталося. Зрозуміли, що потрібно правити – і ґрунтовно допрацювали. А на третьому етапі вже продюсери внесли свої доповнення. Довелося ще раз перелопачувати сценарій. На цьому етапі до нас підключився ще один сценарист – Ярослав Войцешек. І фінальний сценарій – це результат спільної праці аж трьох людей.

sz_in_3

НК: До речі, рука продюсерів була сильною у творчому процесі?

ЮК: Сильною. Однак це була взаємодія людей рівних. Так, продюсери висловлювали свої побажання, і так, часто ми їх брали. При цьому не обходилося без «битв»-обговорень: я відстоював свою позицію, вони – свою… У результаті, ми знайшли спільні точки дотику, які дозволили нам рухатися далі.

НК: Слухайте, а як у Держкіно відреагували на фентезі? Все-таки не надто звичайний жанр для українського кіно.

ЮК: Щоб краще презентувати нашу ідею, ми зробили «аніматік». Ілюстратор промалював ключові кадри-образи, які відповідали настрою нашого фільму, ми їх «оживили» – вийшов анімаційний тизер. Взагалі варто зазначити: зараз жанрове кіно в Україні переживає такий етап, коли все що не робиться – це вже чудово, навіть якщо це не завжди виходить. Тому будь-яке починання і, в принципі, бажання щось робити – вітається від початку. До нас, на мій погляд, поставилися упереджено добре. До всього іншого, наш «аніматік» повноцінно передавав дух фільму. У Держкіно подивилися на це – і повірили.

sz_in_10

НК: А чи був орієнтир, своєрідний маяк? Наприклад, «Володар перснів»… Іншими словами – підглядали?

ЮК: Не підглядали, вийшло цікавіше. У нас велика команда. І на різних етапах створення, починаючи з написання сценарію, усі ми намагалися наповнити фільм ідеями. А у кожного вони свої. Зрозуміло, ми звертали увагу і на «Володаря перснів», і «Хоббіта», і «Хроніки Нарнії». Але все ж не було одного джерела. Ще можу відзначити «Гру престолів». Для нас це був еталон – за фактурами і деталями, усім тим, що змушує глядача повірити в реальність того, що відбувається на екрані.

«Ми робили сцени, в яких акторам було непереливки»

НК: Наскільки важко виявилося підібрати акторів? Тим більше, це фентезі, де характерна зовнішність виключно важлива.

ЮК: Звісно, нелегко. Проте, від самого початку хотів, щоб кастинг проводила Алла Самойленко з «Pronto film». Я на цьому наполіг, продюсери погодилися. Завдяки Аллі ми зібрали такий чудовий акторський ансамбль. Та найскладніше було знайти головних героїв – хлопчика і дівчинку. Кастинг дітей був дуже тривалим. До всього іншого, у дітей є така особливість – вони ростуть. Це просто диво якесь! Протягом півроку дівчинка перетворюється на молоду жінку, а у хлопчика ламається голос (Юрій понижує голос, демонструючи, як може говорити підліток із сівшими голосовими зв’язками).

НК: Тепер про лиходіїв у «Заставі». Лиходій – це завжди найскладніший персонаж. І якщо він буде «не злодійським», то ризикує виглядати або дурним, або смішним. Тобто, Андак, Шаман важко далися?

ЮК: Хоч як це дивно, але лиходіїв ми швидше за всіх затвердили. І це теж заслуга Алли, влучання з першого разу. Образи Андака і Шамана – це і грим, і костюм, і акторська гра. Якщо побачити Єрболата Тогузакова і Єржана Нуримбета (актори, які зіграли Андака і Шамана – ред.) тут і зараз без гриму, костюмів, так би мовити в побуті – їх було б не впізнати. Це було справжнє перевтілення!

17

НК: Їхня східна зовнішність – випадковість чи так задумано?

ЮК: Так задумано. Ми не хотіли робити лиходіїв пласкими. В даному випадку східна зовнішність – це інша ментальність, інше ставлення до речей, інша шкала цінностей. Обидва актори, які зіграли Андака і Шамана, – казахи. Вони дуже добре відчувають нюанси східного світосприйняття, і завдяки цьому додали унікальних деталей як своїм персонажам, так і фільму в цілому.

НК: А роль Олега «Фагота» Михайлюти – це якась данина популярності його персони? Або ж ви бачили Олега у цій ролі?

ЮК: Так, це данина його популярності. Ми виписали під Олега окрему лінію – намагалися зрозуміти, як би він це сказав, що для нього було б доречно – словом, роль під нього попри те, що вона й епізодична. Щодо всіх інших ролей – ми ні під кого спеціально сценарій не писали.

sz_in_4

НК: Джеймс Кемерон у «Безодні» змушував акторів годинами сидіти в басейні з холодною морською водою. У «Термінаторі» – не випускав зі спортивного залу Лінду Гемілтон і перетворив її на «спецназівця». А ви робили щось подібне заради достовірності?

ЮК: І так, і ні. У мене такий підхід, що жодне кіно не варте «сльози дитини» (усміхається). Вважаю, тут питання цілей. Тиранити для самоствердження – це одне. Інша справа – добитися результату. Наприклад, з градом. Я просив, щоб градинами потрапляли актору в тіло і голову. Він мав відчувати реальний біль і діяти, долаючи його. Тому: прийоми такі є, але без піднесення до ступеню. Хоча в нашому фільмі артистам і без усіляких там прийомів доводилося «вигрібати» фізично важкі моменти. Припустимо, в басейні. Актор під водою, дихає за допомогою акваланга, потім виймає загубник і грає сцену… і так раз за разом. Словом, місцями їм було ну дуже непросто.

sz_in_12

«Фільм народжується тричі»

НК: Фентезі – це завжди багато декорацій, костюмів, інвентарю. Важко було знайти бюджет?

ЮК: Питання грошей – до продюсерів. Я мав працювати з тим бюджетом, який є. На момент пітчингу був один курс долара, потім він виріс утричі… Та і взагалі, це завжди складний баланс – між бюджетом і тим, як потрібно зробити, щоб все було правильно.

НК: У стрічці доволі специфічні трюки: кінні, поєдинки на мечах. Розкажіть, хто цим займався?

ЮК: За можливості вибирали кращих із кращих. Усе що пов’язано з боями – працювали з командою каскадерів Павла Авілова та Дмитра Рудого. Хлопці знімалися у другій частині блокбастера «300 спартанців». У них є досвід західного кіно, звідси й підхід сучасний. Ми всі разом читали сценарій, а потім бойові сцени розбирали окремо – я пояснював, що хочу отримати, яка драматургія всередині сцени. Тобто, це не просто «вони б’ються, а потім персонажа вбивають» – ні. Нам необхідно розкрити героя, розповісти його історію. Після читки у хлопців (каскадерів) була вже повна свобода творчості. Вони розробляли і знімали превізи до кожного з боїв. Потім разом з оператором ми робили розбір превізів, виходячи з того, як ми це плануємо знімати.Над трюками з кіньми ми працювали з Олегом Юрчишиним. Його хлопці з кіньми на «ти», не одного «з’їли» (сміється). Крім трюків вони вчили триматися в сідлі добру половину наших акторів, які до цього, як з’ясувалося, до коня навіть не підходили.

sz_in_8

НК: Хто з акторів особисто виконував складні трюки? Не стрибок у басейн, а справді серйозний?

ЮК: Усі, так чи інакше. Але більше за всіх – Роман Луцький (його герой – Олешко – ред.). Якось він мало не втратив око – зачепили мечем. Звісно, реакція спрацювала, встиг ухилитися. Але була й пухлина під оком, і слід залишився. Хоча він серйозно готувався. Рома в цьому сенсі маніяк. Тягав із собою мечі й відпрацьовував зв’язки при кожному зручному моменті.

sz_in_13

НК: Фентезі потребує якщо натури, то яскравої. Ви особисто їздили, вибирали? Чи з оператором? Або ж з миру по нитці – хтось десь був, бачив, сподобалося – розповів…

ЮК: Вибирати натуру ми їздили втрьох: я, оператор Юра Король і художник Влад Одуденко. Ми від самого початку розуміли, що правильні локації – половина успіху фільму. Насправді Україна неймовірно красива, і ми в стількох місцях могли б знімати… Але фінальний вибір постав між двома: Довбуш (Скелі Довбуша – ред.) і Тустань (оборонний комплекс Давньоруської держави, митниця і місто-фортеця – ред.). Там така атмосфера, що ти вже опиняєшся у фентезі. Нічого робити не потрібно, достатньо помістити туди героїв, і сама природа починає працювати на атмосферу фільму. Навіть у тизері це видно. Додам, коли знімальна група опинилася на скелях Довбуша, всі стояли, вражені красою. Потім у всіх телефони були забиті сотнями фотографій цього місця!

НК: А вам самому де більше подобалося знімати – у студії чи на натурі?

ЮК: Складно сказати. Від завдання залежить. Натура, звісно, качає. На натурі можна відпрацювати важкий день, і після команди «Стоп! Знято!» вдихнути свіже повітря, розслабитися, і ти немов в іншому місці опиняєшся. Хоча у павільйоні деякі штуки однозначно краще знімати – повний контроль над ситуацією.

sz_in_6

НК: Після зйомок починається період постпродакшену. Потрібно зібрати воєдино весь відзнятий матеріал. І завжди є речі, які захотілося б включити: отут краще вийшло, а ця сцена розкриє більше…

ЮК: На цьому етапі фільм народжується втретє! Я, по суті, прихильник командної роботи. І під час постпродакшну не обійтися без грамотного режисера монтажу. Ця людина такий собі «кілер» щодо підходу до матеріалу фільму. У нього немає усіх тих переживань, які збереглися у людей зі знімального майданчика. У нього є сценарій, він знає ідею – і в цих рамках діє. Дивиться на кадр і відсікає все зайве, а якщо потрібно, і весь кадр може прибрати. Інші могли б сказати: «Як, ми викинули цей кадр! Ми так над ним билися», а він відповість: «Старий, подивися, не працює ж. Ось як потрібно!». У цьому сенсі погляд з боку режисера монтажу – безцінний. Хороший режисер монтажу – це співавтор фільму. В мене саме такий і був – Віктор Онисько.

sz_in_7

НК: Музика – одна з невід’ємних складових атмосфери, напруженості та інших переживань. Тим більше, це перший в Україні фільм у жанрі; завдання, напевно, було титанічне?

ЮК: Просто зараз цей процес і відбувається. І ви абсолютно праві – робота титанічна. Різниця у тому, що якщо на етапі монтажу ти сам особисто можеш «помацати», «покрутити», то в музиці – ти наповнюєш ідеями композитора, а він іде… і робить там свою магію. І для мене персонально важливо, щоб у цієї людини очі горіли. Тоді вона напевно зробить щось справжнє. І це не буде чимось переробленим, ми почуємо його власні переживання.

НК: А що з графікою?

ЮК: Неймовірна кількість. Продюсери навіть підрахували, що за кількістю кадрів з графікою ми не набагато поступаємося «Володарю перснів». Команда, яка працює над графікою (як, утім, до цього знімальна), дуже сильна, можуть гори звернути!

«Потрібно конкурувати, адже лише в цьому випадку можна розвиватися»

НК: Це ваш перший повний метр – і відразу такий серйозний. Не страшно було братися за такий великий проект? Значний бюджет, велика команда.

ЮК: Чесно – ні. Страшно було не щодо бюджету або команди. Страшно було не облажатися. В тому сенсі, що є бажання зробити все по максимуму, але завжди присутній ряд обмежень. Необхідно маневрувати. Терміни на підготовку, зйомку, постпродакшн… Усі проблеми для мене як режисера проекту можна вмістити в одному слові – «час»!

НК: Як думаєте, «Застава», крім суто розважальної функції сімейного кіно, несе інше навантаження – філософське або, скажімо, повчальне. У цьому відношенні казки – відмінний матеріал для використання других смислів. Принаймні, особисто ви закладали це навантаження?

ЮК: Спершу так, і на багатьох рівнях намагалися це зробити. Однак у ході оптимізації, на жаль, деякі пласти зникали. Адже такі речі потребують більш тонкого підходу. Деякі, зрозуміло, залишилися.

sz_in_5

НК: Які, наприклад?

ЮК: Речі продиктовані реаліями, в яких ми перебуваємо. Ситуація протистояння. Зокрема, війна, яка йде на Донбасі. Відносини між людьми і зміна світогляду у подібній ситуації. Там є підтекст – що від кожного з нас багато що залежить, від однієї людини – її рішень і вчинків. Ще ми спробували трохи глибше розкрити людські взаємини. Зробили це через образи, коли навіть звичайні побутові речі несуть у собі прихований сенс, певний символізм. Але, зізнаюся, не хочу зараз все розкривати, щоб глядач сам знайшов і зчитав.

НК: Скажіть, а порівнянь не боїтеся? Подивляться люди, скажуть, «ні, це не «Хоббіт». Самолюбство не зачепить?

ЮК: Ні. Абсолютно. Я думаю, нехай люди йдуть і дивляться, нехай критикують, нехай розносять, не залишаючи каменя на камені. Адже лише таким чином, друзі, у нас з’явиться наше кіно! Єдине, що хочу додати: люди, які працювали над фільмом, викладалися на сто відсотків. Так, могли зробити краще, але якщо щось і не вийшло, то це, швидше, фактор росту.

sz_in_11

НК: Давайте пофантазуємо: «Застава» великий хіт, відмінна каса, висунення на «Оскар»… Вам телефонує, умовно, Джеррі Брукхаймер із «Діснея» і запрошує робити чергових «Піратів Карибського моря» – поїдете в Голлівуд? Чи залишитеся робити краще-більше?

ЮК: Запитання дуже складне. Наприклад, у Литві студентам після закінчення вишів, підприємства оплачують навчання за кордоном. Але за умови, що вони повернуться – будуть працювати у країні. Тому відмовитися – безглуздо. Але щоб повернутися назад. Мені здається, що ідеальний варіант – це коли наші фільми перестануть порівнювати виходячи лише з того що вони українські. Нехай порівнюють за іншими параметрами. Треба конкурувати, адже лише у цьому випадку можна розвиватися.

21

НК: А за сиквел «Застави» взялися б, якби раптом надійшла пропозиція?

ЮК: Не побоявся б. Ось тільки для початку хочеться цей доробити (сміється). Якщо говорити про продовження «Сторожової застави», то було б навіть цікаво попрацювати. Це однозначно не буде повторенням того, що ми зняли зараз. Ну, принаймні, для мене – точно!

, ,